Директор, якого пам’ятають

Директор, якого пам’ятають.

«Летичівська газета»
від 09.12.2011року

За 16 вересня 2011 року в «Летичівській газеті» була опублікована стат-тя С.О.Філіпчука, приуро-чена 125-річчю заснування Голенищівської школи «125 прекрасних літ" науки та добра». В ній колишній випускник з душевністю і повагою згадує першу вчительку, директорів школи, своїх ровесників і звертається з проханням до тих, хто навчався, працював і сьогодні трудиться у Голенищівській школі, поділитися спогадами та враженнями про цей шкільний заклад. Із захопленням Сергій Філіпчук згадує   свого   класного   керівника,    вчителя   фізичного   виховання А.Д.Локазюка, називає його унікальним учителем, педагогом-талантом. Я викладаю нині в цій школі, то ж хочу більше розповісти про свого колишнього колегу А.Д.Локазюка

Прийшли ми з дружиною в Голенищівську восьмирічну школу в 1970 ро­ці. Дружина – вчителька початкових класів, я – учитель музики та малю­вання. На той час Анатолій Данило­вич уже був директором школи і ви­кладав географію. З перших днів пра­ці ми відчули гуманне ставлення до нас: потурбувався про житло, побуто­ві умови, допомагав і словом, і ділом. За таку турботу ми старалися бездо­ганно виконувати всі розпорядження директора школи і довго дружили сі­м'ями. Він був не лише майстром пе­дагогічної справи, а й великим праце­любом, господарем. Пам'ятаю 1973 рік. Літо. Одне з трьох навчальних приміщень було не підготовлене до початку навчального року. Необхідно було негайно перекрити дах очеретом. Відправивши вчителів у відпустку, Анатолій Данилович з дружиною, ми і три техпрацівниці протягом трьох тижнів заготовляли очерет, стоячи по пояс у воді. Звичайно, це негативно вплинуло на здоров'я  кожного, але дах було перекрито. Така працелюб­ність і відповідальність за доручену справу мене дивує до цього часу.

Анатолій Данилович був усебічно розвинутою людиною. Чудово знав свій предмет і викладав його на висо­кому рівні. Надавав мені велику мето­дичну та практичну допомогу, коли я навчався у вузі на історичному фа­культеті. Часто відвідував мої уроки, робив ґрунтовний глибокий аналіз їх проведенню, запрошував мене на свої уроки. Без перебільшення хочу сказати, що від нього я одержав біль­ше методичних прийомів викладання історії, ніж в інституті, за що йому без­межно і щиро вдячний.

А як наполегливо директор турбу­вався про будівництво середньої шко­ли в селі. Він обходив і об'їздив всі ін­станції - від районної ланки до Мініс­терства освіти України, переконуючи про необхідність будівництва школи на центральній садибі. І хто знає, яка доля чекала б село Голенщиве, дітей, якби не настирлива  його  турбота.

Зводили навчальний заклад шляхом державної і народної будови. 1 верес­ня 1979 року відкрила двері новозбудована Голенищівська школа для 460 учнів з 10 навколишніх сіл.

Разом із дружиною Ольгою Леонтіївною виховали сина й дочку. Допомо­гли їм здобути педагогічну освіту. Зго­дом родина поповнилась зятем та неві­сткою і стала педагогічною династією.

Директором школи А.Д.Локазюк працював з 1966 по 1988 роки і жод­ного стягнення, лише грамоти, дипло­ми. Став відмінником народної освіти. Останні роки свого життя викладав у школі географію, був класним керів­ником. Мріяв, коли вийде на пенсію, займатися вихованням онуків, а ще придбати «Запорожця», бо дуже лю­бив техніку і розумівся в ній.

Та, на жаль, 12 січня 1994 року за­кінчилась його стезя. Не дожив до пенсії два роки. На уроці відчув, що йому стало зле, вийшов з класу і біль­ше в нього не повернувся... Світла пам'ять про Анатолія Даниловича Локазюка живе й досі в серцях його ви­хованців, колег та односельчан.

В селі говорили, що школу слід бу­ло б назвати його іменем, але це пи­тання на загальне обговорення так і не виносилось. Лише зараз С. О. Філіп­чук опікується тим, щоб школі при­своїли ім'я А.Д.Локазюка.

М.ПРОБИТЮК.

Учитель історії
Голенищівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.