Школо рідна – молодосте моя…

Школо рідна – молодосте моя…

«Летичівська газета»

від 17.02.2012 року

 Так склали-ся обставини, що проживаю зараз далеко від рідної Ле-тичівщини – в Севастополі, але завдяки листуванню з рідними, спіл-куванню по телефону постійно тримаю зв'язок із рідним краєм. Допомагає мені в цьому і «Летичівська газета», куди завше дописую, ділюся своїми міркуваннями і спогадами.

У вересні 2012 року Голенищівська школа відзначатиме поважну й знаменну дату – славне 125-річчя з часу заснування.

Дуже добре в статті «125 прекрасних літ на­уки та добра» розповів про неї мій колишній учень Сергій Омелянович Філіпчук.

Невеличку частку свого життя і я віддав цій школі, в якій пропрацював з 1959 по 1966 роки.

Село Голенищеве розташоване в 20 км. від райцентру. Дорога тоді була ґрунтовою, авто­бусне сполучення відсутнє. Після колишнього директора школи П.Юхимчука очолювати на­вчальний заклад ніхто не погоджувався. У 1959 році мене прийняли в ряди КПРС і «засватали» в цю школу директором, що на той час була вже восьмирічною. Директори шкіл на нараді в рай­центрі жартома назвали це призначення «по­чесним засланням», як згодом виявилось - ціл­ком влучно.

В серпні 1959 року, отримавши призначення, я сів на велосипед і поїхав у Голенищеве у роз­відку. Сподобались мені ліс, річка, привітні лю­ди, а коли ознайомився зі школою, що склада­лася із трьох пристосованих будинків із церк­вою в центрі, то настрій зіпсувався. Це ж зрозу­міло: під час занять учителям потрібно було пе­реходити через дорогу від будинку до будинку по болоті. Перше, що порадили мені вчителі, - придбати гумові чоботи. Радіо та електрики в селі не було. В школі та дома користувалися га­совими лампами. Електрика й радіо з'явилися лише в 1961-му, а перший телевізор - у вчителя С.Бортника в 1962 році. Взимку в класних кімна­тах було холодно, бо грубки опалювалися не­якісним торфом.

Не зважаючи на такі умови, педколектив до­кладав максимум зусиль, щоб навчальний про­цес не припинявся.

Хоча було важко, та школа в районі «не пас­ла задніх» ні з успішності, ні в спорті, ні в худож­ній самодіяльності. В директорській роботі допомагали мені старші колеги -І.Рижий, М.Пала­марчук. Вони старанно ставились до роботи, як і вчителі М.Суховецька, А.Ан-Чі-Шан, С.Бортник , Ф.Корчинський,  П.Мініх, А.Локазюк, А.Мініх. Педагоги завжди підтримували тісний зв'язок із батьками учнів, а з появою місцевого радіовуз­ла часто по суботах виступали по радіо з лекці­ями та бесідами для батьків на різні теми.

Діяла й вечірня середня школа, яку закін­чив, зокрема, Петро Омелянович Леськов. Вона дала йому старт у вчительську науку, адже по­тім вступив і успішно навчався у педагогічному інституті.

В цей час діяли учнівський хоровий і танцю­вальний колективи та хор сільської молоді, ке­рівником яких була вчителька Наталія Георгіїв­на Котляр. На районних оглядах художньої са­модіяльності обидва хори тричі завойовували перші місця. На кожні радянські визначні дати готувався концерт. За рахунок колгоспу було здійснено екскурсію хору в міста Київ та Кам'янець-Подільський.

Треба зазначити, що до шкільних проблем завжди з розумінням ставився голова колгоспу І.Ілюсь. Він тричі принципово ставив питання перед районним і обласним керівництвом про будівництво школи, але високопосадовці «кива­ли» на колгосп, та, оскільки він був слабким, пи­тання не вирішувалось. Лише в 1979 році в Голенищево, нарешті, збудували двоповерхову школу.

Обставини життя змінили мою вчительську долю. Через хвороби батьків ми з дружиною змушені були повернутися у рідну Терлівку. То­го ж таки 1966 року я передав естафету дирек­торства нетлінної пам'яті А.Локазюку. Але в мо­їх споминах цей нелегкий період власної трудо­вої біографії оповитий сонячним теплом і при­ємними спогадами.

Голенищівська школа волею долі стала мені рідною. Тож щиро й сердечно вітаю її з поваж­ним і мудрим прийдешнім 125-річчям з часу за­снування. Бажаю цій сільській Царині знань плідного довголіття, а вчителям та учням - здо­ров'я й успіхів у підкоренні вершин знань у на­вчально-виховній роботі. Хай ця прекрасна юві­лейна дата додасть вам. дорогі мої, оптимізму, сил, нових творчих звершень задля високої ме­ти - щоб Голенищівський НВК і надалі залишав­ся осередком духовності на селі, плекав світле майбуття рідного Летичівського краю і всієї України.

А.КОТЛЯР.

Колишній директор

Голенищівської школи.

Фото з сімейного альбому.