Й досі пам’ятаю його настанови

Й досі пам’ятаю його настанови

«Летичівська газета»
від 01.06.2012року

Читаючи  «Летичівську газету»,  знаходжу в ній віддушину для себе. В кожній статті пізнаєш своїх знайомих, радієш за них. З великим задо-воленням читаю розповіді своїх колег про Голени-щівську школу, особливо свого класного керівника Сергія Омеляновича Філіпчука. Який же він молодець, що вертає нас у ті радісні та безтурботні дні дитинства, коли навчались   ми  у  тій   милій, старенькій, але дуже затишній школі в с.Голенищеве, де працював дирек­тором школи Анатолій Данилович Локазюк. Гортаю
сторінки колишніх газет, в яких є фотознімки нової середньої школи, яку відкрили в 1979 році. І ось вирішила вам написати.

«Учителем школа стоїть...» Ці слова І.Франка асоціюються із об­разом директора, учителя від Бо­га А.Д.Локазюка. Побачивши у ме­не нахил до педагогічної роботи, саме він дав мені путівку в життя, напутнім словом і душею просте­лив мені стежину на ниву педаго­гічної праці. У нього я вчилась працювати, самовдосконалюва­тись, формувала свою активну по­зицію життя. Пам'ятаю, як просив, щоб не йшла на виборну посаду, а залишилась у школі. Через 13 ро­ків повернулась знову до школи, але не забула його слів: «У праці досягається все». Будучи стар­шою піонервожатою, коли органі­зовували разом з моїми колегами-учителями концерти художньої самодіяльності у Будинку культу­ри, куди запрошували і голову колгоспу, парторганізатора, інших спеціалістів, складали частівки і співали: «Пусть нам скажут, когда школа будет у нас новая», то вже тоді у мріях педагогів і учнів про­ростала надія на будівництво школи. Анатолій Данилович об'їз­див усі інстанції, наполегливо, крок за кроком добивався мети. І ось розпочалося будівництво. Увесь педколектив працював на будові. Молоді, завзяті - нам не було важко. Ентузіазму нам дода­вав наш директор, який днював і ночував в школі. В будівництві брали активну участь учні стар­ших класів, їх батьки. І мрія здій­снилась.

Ми і сьогодні дякуємо Анато­лію Даниловичу за школу, адже поки школа, доти й село. Дякуємо за людяність, принциповість, справедливість та неспокійну вда­чу, чого, навчав і нас. Не хитрий, не лукавий - прямолінійний. А яким товариським був! Як його любили діти! Завжди в роботі, в гущі всіх подій: то він читає лекції в клубі, тут уже спілкується з мо­лоддю, і на фермі побуває, і на сільському виконкомі, де вирішу­вав багато питань, що турбували як шкільну, так і сільську громад­ськість.

Після будівництва школи по­трібно було побудувати квартири для вчителів. Адже до школи при­ходило поповнення молодих учи­телів. І тут ми, учителі, разом зі своїм директором знову на будові.

А яка прекрасна вокальна гру­па вчителів була створена! Висту­пали у святкові дні в Будинку куль­тури, на районній і обласній сцені. Дружина Анатолія Даниловича Ольга Леонтіївна не була осто­ронь. Плече в плече працювала з чоловіком, проводила гарні вихов­ні заходи, переймалася його про­блемами. Виростили двох дітей -Лесю і Валерія, які теж стали гар­ними педагогами.

Я закінчила школу в 1970 році. Залишилась працювати в рідній школі, де працюю і сьогодні. Час­то спілкуюсь зі своїми одноклас­никами, які роз'їхались по світу. Але й вони завжди цікавляться шкільними справами і підтриму­ють зі мною пропозицію присвоїти школі ім'я Анатолія Даниловича Локазюка.

О.ГАЙНОВСЬКА.

Колишня учениця,

учителька української мови та літератури Голенищівської ЗОШ І-ІІІ ст..