Життя, віддане школі

Життя, віддане школі.

«Летичівська газета»

від 23.12.2011року

             У «Летичівській газеті» від 16 серпня 2011 року було надруковано статтю Сергія Філіпчука «125 прекрасних літ науки та добра». Хочу продовжити і доповнити цю публікацію розповіддю про свого одно­сельчанина, вчителя, який поклав свій життєвий шлях на олтар педа­гогічної науки, – Івана Івановича Рижого.

Недалеко від Летичева розкину­лось чудове, мальовниче село Грушківці, відоме своєю неповторною істо­рією. Серед квітучих садів, чудового парку, в бідній селянській родині 17 лютого 1912 року народився син, яко­го назвали Іваном. Важкі роки колективізації, безрадісне бідне селянське життя, неграмотність, глибоко запало в душу маленького Іванка. Незважаю­чи на злидні, що панували у сім'ї, батьки бачили тягу хлопчика до науки. Його послали навчатися до трирічної Грушковецької школи. Тут він пізнав перші ази науки, взнав, як це цікаво вміти писати, читати, рахувати. Не раз спостерігав хлопчина, з яким за­хопленням слухали дорослі читання «Кобзаря» Т.Г.Шевченка, казок, опо­відань, як самі хотіли навчитися гра­моти. В той час у нього виникло ба­жання зробити все, щоб хоч якимось чином допомогти людям здобувати освіту, стати вчителем.

Важко було бідному селянинові, але він, незважаючи на труднощі, піс­ля закінчення сільськогосподарських робіт, разом зі своїм сусідом, моїм батьком, Олексієм Шрубковським, хо­дили навчатися у Летичів, де закінчи­ли 7 класів. Після закінчення семиріч­ки Іван Іванович Рижий навчався у Хмельницькому педагогічному техніку­мі, по закінченні якого у 1932 році був направлений учителем історії, геогра­фії та німецької мови в Голенищівську семирічну школу. Згодом зрозумівши, що необхідно поповнювати свої зна­ння, поступив на навчання до Тульчин­ського педагогічного училища, який закінчив у 1941 році.

У 1935-му Іван Іванович був при­значений директором Голенищівської семирічки і працював на цій посаді до 1947 року, потім – заступником дирек­тора. Незважаючи на фашистську окупацію, школа не припинила працю­вати під керівництвом мудрого вчителя. Він не лише навчає, а й є незамін­ним вихователем молоді, не цураєть­ся будь-якої роботи, знаходиться по­руч своїх вихованців, працівників.

Доля звела мене на педагогічній ниві з Іваном Івановичем у 1970 році, коли я прийшла працювати в Голени­щівську восьмирічну школу. Завжди можна було почути мудру пораду, від­відати змістовний урок, саме тоді у мене виникло бажання давати учням знання німецької мови і розпочати на­вчання у виші по даному фаху. Зосереджений, добрий, вимогливий педа­гог, його поважали учні, вчителі та громадськість села.

І.І.Рижий характеризувався і як хо­роший, зразковий сім'янин. Разом із дружиною Ганною Тимофіївною вихо­вали і дали путівку в життя шістьом своїм дітям. Радували дідуся і внуки, в яких він вкладав усю свою душу.

Трудовий стаж Івана Івановича – 52 роки з єдиним записом у трудовій книжці: Голенищівська школа та зміни посад. За роки роботи він не нажив великих статків, лише був нагородже­ний грамотами, одержував подяки та медаль «Ветеран праці», але най­більшою його гордістю було станов­лення молодих колег, повага та поша­на людей.

У 1999 році не стало вчителя-легенди, людини з великої літери, му­дрого наставника, але завжди пам'я­татимуть незабутнього Івана Іванови­ча вдячні односельці, вчителі, учні.

К.ПРОБИТЮК.

Вчителька німецької мови

Голенищівської ЗОШ.