З дитинством не прощаємось

З дитинством не прощаємось

«Летичівська газета»

від 20.01.2012року

 Нещодавно, будучи в рідних краях, у своєму рідному селі Голенищеве, роди-чі мені дали ста-ттю Сергія Філіп-чука про нашу школу. Прочитав-ши її, на мене навіяли спогади про ті нелег­кі, але веселі, сповнені романтики, оптимізму і патріотизму післявоєнні роки.

Не зважаючи на те, що пройшло майже 50 років, як закінчив я Голенищівську восьмирічну школу, все шкільне життя постало переді мною. Як зараз пам'ятаю мою першу вчи­тельку О.Т.Семенець, яка вчила три­мати правильно ручку, маленьку, де­рев'яну з пером № 55, вчила писати, рахувати палички, вирізані з ліщини. Навчила працювати з рахівницею з квасолі. Пізніше, коли я навчався в ін­ституті, проходячи практичні заняття з ЕОМ на кафедрі електронно-обчис­лювальних машин, гордився за країну, яка з мене, Голенищівського хлопця, що не виділявся великими знаннями, робить спеціаліста і на всіх етапах мо­го навчання безкоштовно. Моя перша школа – не лише заклад пізнання азів науки, але й перший у житті храм ви­ховання, де мене навчали добру, вза­ємоповаги, дружбі, колективізму.

Мені, школяреві, врятував життя старший всього на рік такий же шко­ляр. Тоді я навіть злякатися не встиг. Лише через роки оцінив його вчинок. Ціна йому – моє життя. Не роздумуючи, не вагаючись, не боячись за своє жи­ття, хлопчина кинувся на допомогу...

Свідченням цього є: Наказ № 17, по Голенищівській восьмирічній школі від 06.03.1960 року «Про винесення подяки учневі 7-Б класу Ковальову Миколі Васильовичу». За виявлену сміливість та винахідливість при врятуванні учня 6 класу Штурмаревича Віктора Миколайовича, який проломився на річці Згар і тонув, учневі 7-Б класу Ковальову Миколі Васильовичу оголосити подяку з за­несенням в особову справу. Директор школи А.Г.Котляр. Про це писалося в газеті «Радянське Поділля»: «Так по­ступають піонери». За це дуже вдяч­ний моїм педагогам О.Т.Семенець, В.М.Маєвському, М.Г.Паламарчуку, Т.М.Паламарчук, піонервожатим А.Б.Шпак, В.В. Гусарець та іншим. Ду­маю, багато людей зі мною погодять­ся, що особливий період розвитку на­вчально-виховної роботи нашої шко­ли настав тоді, коли в 1960 році вли­лась у педагогічний   колектив  сім'я Котлярів. Андрій Григорович – дирек­тором школи, його дружина Наталія Георгіївна – вчителем математики і моєю улюбленою вчителькою, моїм класним керівником. Ці педагоги при­несли в Голенищівську восьмирічну школу демократію. Школа почала жи­ти по-новому. Тут давали міцні знання і проводили велику позакласну робо­ту. Серед нових людей був А.Д.Локазюк. Я пам'ятаю, як він після армії, мо­лодим хлопцем прийшов у нашу шко­лу. Був учителем географії і фізкуль­тури. Як елемент заохочування до на­вчання і хорошої поведінки він ввів практику видачі лиж на вихідний день. Яка то була радість – справжні лижі на весь вихідний. Так, то було дитинство, яке залишиться з нами... Серед ви­пускників Голенищівської школи у ме­не багато друзів, але сьогодні хочу добре слово сказати про Сергія Філіпчука. Це людина з міцним стержнем, лідер. Мені приємно сьогодні сказати, що ми довго з Сергієм дружили і сьо­годні піддержуємо зв'язок. Це люди­на, яка в тяжку хвилину подасть руку порятунку. Спасибі тобі, Сергію, зате, що ти такий є.

Хочу всім учням Голенищівської середньої школи побажати успіхів у навчанні, миру, спокою, радості, хоро­ших надійних друзів. Педколективу доброго здоров'я, підтримки колег і радості від вашої нелегкої праці.

Підтримую ідею присвоїти Голени­щівській середній школі ім'я Локазюка Анатолія Даниловича. Пропоную при школі сформувати ініціативну групу по збору коштів для виготовлення спеціального барельєфа А.Д.Лока­зюка.

В.ШТУРМАРЕВИЧ.

Випускник Голенищівської

восьмирічної школи 1962 р.

с. Болгарка Роздільнянського району

Одеської області.