Вартий, щоб школа носила його ім’я.

Вартий, щоб школа носила його ім’я.

«Летичівська газета»

від 13.04.2012року

Розповідь про Анатолія Даниловича Локазюка – колиш­нього директора Голенищівської ЗОШ
І-ІІІ ступенів – про­ситься до написання не лише задля його односельчан, а й широ­кого кола громадськості.

 А почав він управління ще то­дішньою неповною середньою школою з того, що запропонував педагогічному колективу та бать­кам школярів проаналізувати, в яких умовах працюють учителі й навчаються діти.

Приміщення установи було допотопним: глинобитним і об­шарпаним.  Як іде дощ, то і в класних кімнатах від нього не сховаєшся, стара покрівля діря­ва, бо перегнила. Треба було терміново шукати виходу. Наді­ятися на нову покрівлю – марна справа, так само, як на ремонт стін та стелі.

Вчителі разом із Анатолієм Даниловичем, батьками облюбу­вали очерет, що вище зросту людини стояв стіною у долині бі­ля ставу. Почалися пошуки ма­теріалу на перевесла, потрібні були резинове взуття, серпи, ру­кавиці.

Робота закипіла. Директор показував приклад. Нажате ви­носили на берег, в’язали а сно­пи, носили і перевозили на по­двір'я школи.

Батькам не треба було розпо­відати, що робити, з тими снопами далі. Крок за кроком, в'язка за в'язкою лягали одна за одною і надавали покрівлі вигляд даху. Через декілька днів ремонт стін та перекриття покрівлі були за­вершені. Робота радувала і ми­лувала людське око. В тих умовах – це був крок до виходу зі становища і у підготовці освітнього закладу до нового на­вчального року.

Я розповів лише про один епізод з управлінської діяльності Анатолія Даниловича, а цих що­денних клопотів у нього було мо­ре. Він ніколи не розводив нюнь не жалівся на труднощі, а шукав і знаходив вихід із найскладні­ших буденних справ, що вплива­ли на поліпшення навчально-ви­ховного процесу.

До творчих пошуків у роботі привчилися вчителі, обслугову­ючий персонал. Особлива вина­хідливість потрібна була при будівництві нової середньої школи. Директор та педагоги не чекали манни з неба, підключалася до благоустрою території, впоряд­куванню зон відпочинку, саджен­ню дерев, посіву квітів.

На території школи з'явився тир, волейбольний, баскетболь­ний майданчики, бігова доріжка, спортивний комплекс із метале­вих конструкцій, що був достав­лений у школу, як і в інші устано­ви району із Запоріжжя.

Чимало зусиль директор до­клав до облаштування шкільної їдальні, майстерні по дереву та металу, організації виробничого навчання поглибленого вивчен­ня окремих предметів шкільного курсу.

Завдяки вмілому, ненав'язли­вому керівництву, в педколективі запанував творчий дух, злаго­джена атмосфера в роботі. Ха­рактерно, що й дружина Ольга Леонтіївна, і дочка (теж педагог) йшли в ногу з колективом учителів, сприяли поглибленню твор­чої атмосфери серед освітян школи. Педагоги навчального закладу сьогодні піднімають питання про присвоєння йому імені А.Д.Локазюка.

Думаю, що ця ідея заслуговує на життя. По-перше, це обов'яз­ково вплине на підняття автори­тету вчителя; керівника, сприя­тиме бажанню наслідувати гар­ний приклад.

По-друге, сприятиме вирі­шенню орієнтації на вчительську професію серед випускників школи, бо ця проблема вимагає вирішення на селі, адже таких кадрів сьогодні не вистачає.

По-третє, слід підключитися до позитивного вирішення цієї необхідної справи сільській раді, батьківській громадськості.

Я часто бував у цій школі, а також удома в сім'ї Локазюків і можу підтвердити, що особа Локазюка, як людини, вчителя, гро­мадського діяча, батька а сім'ї, людини, яка повністю віддавала­ся справі навчання і виховання підростаючого покоління, заслу­говує того, щоб освітній заклад села носив його ім'я.

А.ДУДНИК.

Ветеран педагогічної праці,

колишній завідуючий
райвідділом освіти.